Si los personajes no fueran demagógicos (guapo absoluto-feo absoluto, virtuoso absoluto-monstruo absoluto) y completamente planos; si la narración mantuviese un estilo coherente a lo largo de todo el libro y no oscilase entre el realismo-casi-sucio y un simbolismo-raro-compasivo; si las líneas pretendidamente emotivas no estuvieran separadas de las otras para resaltarlas, consiguiendo un extraño efecto de telenovela; si la autora supiera hablar de sentimientos y emociones sin caer en melodramas; si los personajes hubieran sido aprovechados para hablar de la historia interesante (el encuentro de dos mujeres solitarias con un pasado común que en un principio desconocen) en lugar de limitarse a ser un mero motor para contar una anécdota que ya ha sido contada miles de veces; si la autora dejase de forzar paralelismos argumentales y de construcción de caracteres y si la quinta parte del libro, con su estilo burocrático tan extremadamente torpe, no fuera tan deleznable, sería un gran libro.

Si este Lilja 4-ever de postadolescencia es Premio a la Mejor Novela Europea del año 2010 no quiero imaginar cómo estará el panorama literario en la actualidad.

This was a difficult read for me...some of the difficulty was perhaps the translation --- and, my limited knowledge of the Estonian history after WWII and through the time the USSR was dissolved. The characters were complex. Aliide --- I varied going between trying not to judge what a person must do to survive and really disliking her overwhelming selfishness - to the point of non-redemption. Zara was also complex, but extremely sympathetic. All in all, glad I read this book.

It has an exciting storyline and it does remind me a bit of Stieg Larssons works, although I would put in a slightly different genre. The story surprises you once a while and I like the way the events are layed out: one starts with a lot of question marks and slowly you get insight about the actions and the thoughts of two apparently unrelated women.

мені дуже подобається софі оксанен. подобається її іронічний погляд крізь леннонівські окуляри і напівусмішка. подобається, як обкладки її книжок (оригінальні) пасують до її дредів, тіней і помади. вважайте, це авторка, якою я захопилася, ще ні рядка з неї не прочитавши – а тільки трохи прочитавши про неї. і то захопилася достатньо, щоб, усвідомлюючи всі наслідки купування книг від "фоліо", все-таки скупити три романи, перекладені українською і злощасним "фоліо" видані. три це, між іншим, майже всі – за бортом залишився тільки "бейбі джейн", але і його, будемо сподіватися, скоро перекладуть, біс із ним, якщо навіть не краще за "очищення".
бо переклад перекладом, а книжка таки страхітливо потужна. людина з психотерапевтичним термінологічним апаратом сказала би, що в ній купа тригерів, але навіть якщо ці тригери на тобі не працюють, читати все одно непросто. захопливо – розповідь дискретна, уривчаста, з майстерно перетасованих коротких розділів, які належать до різних сюжетних ліній, тому ніяк не вдається обмежитись оцим одним, хочеться ще наступний, бо він же пояснить якісь деталі, а ще, звісно, підкине жменьку нових, які будуть пояснені потім, – але іноді тяжко. потрібно кілька хвилин (годин, днів), щоб віддихатися, позбиратися докупи і змогти далі спостерігати за подіями тексту. він наче не катастрофічно страшний, бувало гірше, он хіросіма, аушвіц і все таке, але тут відмовляється працювати навіть типове запитання "як люди можуть робити таке з іншими людьми".
може, якраз воно й найбільше лякає, це повсякдення насильства: не запитуєш, бо розумієш-таки, що можуть і все; що роблять часто якраз і тільки тому, що можуть; що деякі речі практично не змінюються, хай довкола вже не німці і не совєти. тут насамперед спадає на думку сюжетна лінія із торгівлею людьми, але не менш показові мимохідь зображені сценки з теперішнього, у 1992 році, життя героїні з добрими естонськими сусідами, які труять її тварин і кидають камені у вікна за те, що вона була дружиною партійця, – просто це не таке помітне, соціально толероване зло.