Чомусь цей роман проситься в один ряд з «Містом» Підмогильного та «Любим другом» Мопассана в тому сенсі, що обоє на шляху до життєвого успіху переходять від однієї жінки до іншої. Тим не менш «Американська трагедія» має набагато більш релігійний і повчальний тон.

На перших сторінках Драйзер робив ухил більше в описування характерів персонажів, ніж у їхню демонстрацію, хоча згодом усе ж розкачався та заглибився в психологізм. Напевно, найбільше мені сподобалася сцена, коли Клайд і Роберта їдуть у поїзді: на додачу до того, що їхні думки подаються паралельно, вони також перемежовуються моментами, коли хтось із них звертає увагу на деталі пейзажу за вікном.

Звичайно, найбільш захопливою для мене була частина з переслідуванням і допитом Клайда поліцією. А от суд і подальші події тяглися надто довго, як на мене. Виявляється, сюжет заснований на реальних подіях!

Думаю, цілком можливо було скоротити книжку на сотню або дві сторінок. Повчальний тон мені теж не імпонував. Якщо Драйзер був атеїстом, цікаво, для чого він ввів такий потужний релігійний елемент у роман?